Home   Методична сторінка   Консультація «Роль усної народної творчості у вихованні дошкільнят»

Консультація «Роль усної народної творчості у вихованні дошкільнят»

Підготувала: вихователь-методист

Порпленко Ю.А.

      Роль усної народної творчості у вихованні та розвитку дитини раннього віку важко переоцінити.

     Знайомство з кращими зразками усної народної творчості повинне здійснюватися як можна раніше. Воно починається з пісень, потішок, пестушок.

      Малі форми фольклору є першими художніми творами, які чує дитина: вслухаючись у слова потішок, їх ритм, малюк грає в ладушки, притупує, пританцьовує, рухається в такт  тексту. Це не тільки забавляє, радує дитину, але і організовує поведінку. Особливо ефективно використання малих фольклорних форм у період адаптації дитини до нових  умов дитячого садка. Під час «важкого» розставання з батьками можна переключити  увагу на яскраву барвисту іграшку (кота, півня, собаку), супроводжуючи її рух читанням потішки. Правильний підбір потішки, допомагає встановити контакт з малюком, пробудити у нього почуття симпатії до поки ще незнайомій людині – вихователю. За допомогою народних пісень, потішок можна виховувати у дітей позитивне ставлення до режимних моментів: умивання, причісування, прийому їжі, одягання, укладання спати. Знайомство з народною потішкою  розширює кругозір дітей, збагачує їх мову, формує ставлення до навколишнього світу. Завдання вихователя – допомогти малюкам у цьому. О.М. Водовозова кваліфікувала використання усної народної творчості, як найбільш цікавий для всіх учасників педагогічного процесу спосіб організації мовленнєвих занять з дітьми.

        Для виховання дітей дошкільного віку фольклор не втрачає свого виховного впливу. Саме в дошкільному віці відбувається найбільш інтенсивний розвиток особистості. В цей період починають розвиватися ті почуття, риси характеру, які незримо пов’язують дитину зі своїм народом. Коріння  зв’язку – у мові народу, його піснях, музиці, іграх, у враженнях, одержуваних маленькою людиною від природи рідного краю, в деталях побуту, вдачі й звичаї людей, серед яких вона  живе. Народна творчість – це невичерпне джерело педагогічної матеріалу, одна з основ мовного, морального, естетичного, патріотичного виховання. Створений століттями поетичний матеріал малих фольклорних форм у поєднанні з реальністю, перебуваючи в буденному стані, поступово перетворюють її, і в результаті поетизація звичайних предметів і явищ підкреслює їх достовірність і одночасно з цим підносить буденне, збагачує мову дитини.

      Виховна можливість народної культури, полягає в тому, що вона допомагає зрозуміти загальний зміст найважливіших категорій і понять моральності: добро-зло, щедрість-жадібність, честь, скромність, борг і т.д. Першість тут віддається фольклорному  матеріалу, його моральній  сутності.

      Особливу роль у моральному вихованні дитини відіграють казки. Вони допомагають показати дітям: як дружба допомагає перемогти зло (“Зимівник”); як добрі і миролюбні перемагають (“Вовк і семеро козенят”); що зло карається (“Кіт, півень і лисиця”, “Зайчикова  хатинка”). Моральні цінності в чарівних казках представлені більш конкретно, ніж у казках про тварин. Позитивні герої, як правило, наділені мужністю, сміливістю, наполегливістю в досягненні мети, красою, підкупливою прямотою, чесністю та іншими фізичними і моральними якостями, які мають в очах народу найвищу цінність. Для дівчаток це красна дівиця (розумниця, рукодільниця…), а для хлопчиків – добрий молодець (сміливий, сильний, чесний, добрий, працьовитий, любить Батьківщину). Ідеал для дитини є далекою перспективою, до якої він буде прагнути, звіряючи з ідеалом свої справи і вчинки. Ідеал, набутий у дитинстві, багато в чому визначить його як особистість. Казка не дає прямих повчань дітям (типу “Слухайся батьків”, “Поважай старших”, “Не йди з дому без дозволу”), але в її змісті завжди закладений урок, який вони поступово сприймають, багаторазово повертаючись до тексту казки. Моральне виховання можливе через всі види народних казок, бо мораль закладена в їх сюжетах.

       Практика показує: казки можна використовувати і як засіб навчання дітей основам безпеки життєдіяльності. Розмірковуючи над казкою, діти вчаться визначати позитивних і негативних героїв, правильно оцінювати їх вчинки. Вони знають хто з героїв поганий, як допомогти обдуреному і скривдженому, як захистити його. У дітей тендітна і вразлива психіка, і казки є тим універсальним засобом, що дозволяє без морального і емоційного шкоди розповідати їм про негативне в житті і проводити паралелі із сучасною дійсністю.

        Одним із завдань морального виховання є виховання любові до Батьківщини. У творах народної творчості укладена особлива виховна цінність, що впливає на формування патріотичних почуттів. Народна творчість несе в собі конкретні образи, фарби, доступні і цікаві дитині. Твори народної творчості можуть служити ефективним засобом формування позитивного, емоційно забарвленого ставлення до різних сторін суспільного життя, виховання любові до рідного краю при наступних умовах: якщо ознайомлення з народною творчістю входить складовою частиною в загальну систему ознайомлення дошкільників з явищами суспільного життя; якщо здійснено відбір творів народної творчості, найбільшою мірою сприяють вихованню патріотичних почуттів; якщо у дітей сформовано вміння розрізняти деякі специфічні і загальні риси у творчості різних народів.

        Особливе значення має залучення дітей до чарівним і героїчних казок. Ідейний зміст цих казок – подвиги героїв в ім’я визволення рідної землі, свого народу від зла, насильства, від ворогів і чужоземних загарбників – сприяє розкриттю ідей патріотизму.

       Поява інтересу дітей до різних зразків народної творчості може розглядатися як показник зароджується почуття любові до рідного краю, його історії, природи, праці людей.

       У коло дитячого читання входить російський фольклор, а також фольклор народів світу. Вони несуть у собі великий потенціал національних, народних культур, роблять дитину володарем загальнолюдських духовних цінностей. У своєму літературному розвитку дитина має йти від літератури свого народу до дитячої світової літератури. Порівняння фольклорних творів різних народів дає можливість не тільки формувати певні уявлення про характерні національні особливості усної творчості, але й виховує глибокий інтерес до аналізу цих особливостей, розуміння цінності фольклору кожного народу, яка визначається наявністю спільних переживань, прагнень, єдиних моральних позицій.

        Усна народна творчість є не тільки найважливішим джерелом і засобом розвитку всіх сторін мовлення дітей, але і відіграє величезну роль у вихованні дошкільнят інтересу до рідної мови.  Воно допомагає відчути красу рідної мови, розвиває образність мови. К. І. Чуковський у книзі “Від двох до п’яти” говорив про те, що «всілякі народні пісні, казки, прислів’я, приказки, загадки, складають  улюблену розумову їжу дошкільнят, краще всього залучають дитину до основ народної мови». Крім цього він зазначав, що «казка розвиває, збагачує і гуманізує дитячу психіку, так як слухає казку дитина відчуває себе її активним учасником і завжди ототожнює себе з її персонажів, хто бореться за справедливість, добро і свободу. У підтримці малих дітей шляхетним і мужнім героєм літературного вимислу і полягає основне виховне значення казки».

        У народних іграх багато гумору, жартів, змагального запалу; рухи точні і образні, часто супроводжуються несподіваними веселими моментами, привабливими і улюбленими дітьми лічилками, жеребкуваннями, потішками. Вони зберігають свою художню привабливість, естетичне значення і становлять найцінніший, неповторний ігровий фольклор. Народні ігри образні, тому вони захоплюють переважно дітей дошкільного віку.

       До поетичної народної творчості належать короткі влучні вислови – приказки, примовки, прислві’я, загадки, прикмети, каламбури, вітання. Серед дитячого фольклору найпоширенішими є – мирилки, примовки, прозивалки, мовчанки, заклички. Таким чином, використання різних видів усної народної творчості в комплексі з іншими виховними засобами сприяє збагаченню словника, розвитку мовленнєвої активності дітей дошкільного віку, а також формування гармонійно розвиненої, активної особистості, яка поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту. Працюючи з дітьми, педагогу треба пам’ятати, що враження дитинства глибокі і незабутні в пам’яті дорослої людини. Вони утворюють фундамент для розвитку її моральних почуттів, свідомості і подальшого прояву їх у суспільно корисній та творчій діяльності.

       Таким чином, можна зробити висновок, що різні види усної народної творчості є важливим засобом розвитку мовлення і всіх сторін особистості дитини. Але ефективність їх використання буде залежати не тільки від того – чи розуміє вихователь яка роль фольклору, а й від того, наскільки добре він знає про засоби народної педагоги, про методи і прийоми їх використання.

Види усної народної творчості, сприяють розвитку мовлення дітей дошкільного віку.

 Види усної народної творчості.

У дитячому фольклорі необхідно розрізняти твори дорослих для дітей, твори дорослих, що стали згодом дитячими, і дитяча творчість у власному розумінні цього слова.

Дитячий фольклор російського народу надзвичайно багатий і різноманітний. Він представлений героїчним епосом, казками, численними творами малих жанрів.

Знайомство з кращими зразками усної народної творчості повинне здійснюватися як можна раніше. Воно починається з пісень, потішок, пестушек.

Колискові пісні заспокоюють, налаштовують дитину на відпочинок; ласкаві, ніжні, неголосні. В народі їх називають байками. Ця назва походить від дієслова «баяти, баить» – говорити. Старовинне значення цього слова – «шептати, замовляти». Таку назву колискові пісні отримали не випадково: найдавніші з них мають пряме відношення до замовній пісні. З часом ці пісні втратили обрядовий характер, а їх сюжети обрали своїм «героєм» кота, так як вважалося, що мирне муркотіння кота приносить сон і спокій дитині.

Пестушки- невеличкі пісеньки до перших ігор дитини з пальцями, ручками, ніжками, які супроводжують перші дитячі свідомі руху («Йде коза рогата…» тощо) Згідно з правилами народної педагогіки, для того, щоб виховати фізично здорового, життєрадісного і допитливої людини, в дитині необхідно підтримувати в годинник неспання радісні емоції. Завдяки простоті і мелодійності звучання пестушек діти, граючись, легко запам’ятовують їх, набуваючи смаку до образного, влучним словом, приучаясь користуватися ним у своїй промові. Деякі пестушки, ускладнюючись, розвиваючи ігрове початок, переходять в жанр потішок.

Потішки.  Їх головне призначення – підготувати дитину до пізнання навколишнього світу в процесі гри. Їх починають застосовувати на другому році життя дитини, коли у нього вже є первинний словник. У більшості випадків потішки пов’язані з рухами, танцем і відрізняються бадьорим і життєрадісним ритмом. Роль потішок – в тому, що вони вчать сприймати коротенький сюжет, втілений у художньому слові, і це є як би підготовчим етапом для сприйняття надалі казки. Крім того, потішки розвивають дитячу фантазію, пробуджує інтерес до нових словоутворень.

Змінюють потішки, примовки.  Це римовані вислови, найчастіше жартівливого змісту, що вживаються для прикраси мови, для того, щоб розвеселити, потішити, розсмішити себе і своїх співрозмовників. Своїм зміст вони нагадують маленькі казочки у віршах. Як правило, в прибаутке дана картина якогось яскравого події, стрімкого дії. Це відповідає діяльнісної натурі дитини, її активного сприйняття дійсності.

Небилиці – особливий вид пісень з жартівливим текстом, в якому навмисно зміщуються реальні зв’язки і відносини. Засновані вони на неправдоподобии, вигадці. Однак тим самим вони допомагають дитині затвердити у своєму мисленні справжні взаємозв’язку живої діяльності, зміцнюють почуття реальності. Гумор стає педагогікою.

Дражнилки – форма прояву дитячої сатири і гумору. Дражнилки – вид творчості, майже цілком розвинений дітьми. Не можна сказати, щоб у нього не було свого «предка» в творчості дорослих. Суперечки, зіткнення, ворожнеча, кулачні бої, справжні бійки, коли один «кінець» села йшов на інший, були постійним явищем старого побуту. Дорослі давали один одному прізвиська, клички, відзначали уявні та дійсні недоліки.

У кожній дразнилке – заряд виключної емоційної сили. Часто дражнилки засуджують ябедництво, обжерливість, лінь і злодійство. Однак у самій дитячому середовищі звичай дражнити викликав протест – про любителів подражнити говорили: «Дратував – собаче рило».

Скоромовки вчать чітко, швидко і правильно говорити, але в теж час залишаються простою грою. Цим вони і приваблюють дітей. Скоромовки поєднують однокореневі або співзвучні слова: На дворі трава, на траві дрова; Зшитий ковпак не по-колпаковски, треба його переколпаковать і перевыколпаковать. Важко вирішити, хто творець цих скоромовок – діти чи дорослі. Деякі з них навряд чи створені дітьми.

Дивно поетичні російські загадки , просто і барвисто оповідають про конкретні явища природи, про тварин і птахів, господарстві та побуті. У них – багата вигадка, дотепність, поезія, образний лад живої розмовної мови. Загадки – корисна вправа для розуму. Загадка вводить дитину в роздуми про зв’язки між явищами і предметами і про особливості кожного з них, допомагає йому відкривати для себе поезію навколишнього світу. Чим сміливіше вигадка, тим важче загадка для відгадування. Неймовірність надає образам загадки ясно усвідомленого протиріччя реальності, а відгадка вносить порядок в плутанину: все стає на свої місця згідно з дійсними якостями загадываемого предмета.

Прислів’я та приказки являють собою короткі, виразні народні тлумачення, підсумок тривалих спостережень, втілення життєвої мудрості. Прислів’я – короткий, поетично-образне, ритмічно організоване твір народної творчості, узагальнююче історичний соціально-побутовий досвід, яскраво і глибоко характеризує різні сторони життя і діяльності людини, а також явища навколишнього світу. Прислів’я – це загальне судження, виражене у формі граматично закінченого речення, яке має переносне значення, містить мораль, вироблену багатьма поколіннями. Прислів’я – короткий, образний вислів (або порівняння) для якого характерна незавершеність висловлювання. На відміну від прислів’я приказка позбавлена узагальненого повчального змісту і обмежується образним, нерідко алегоричним визначенням якого-небудь явища. Прислів’я та приказки, звернені до дітей, можуть відкрити їм деякі правила поведінки, моральні норми. Короткий вислів, повне мудрості і гумору, запам’ятовується дітьми і впливає на них значно сильніше, ніж будь-які повчання і вмовляння.

Російські народні рухливі ігри мають багатовікову історію, вони збереглися і дійшли до наших днів з глибокої старовини, передавалися з покоління в покоління, вбираючи в себе кращі національні традиції. У всіх народних іграх проявляється характерна для російської людини любов до веселощів, молодецтву, честі, змагальний азарт, бажання володіти силою, спритністю, витривалістю, швидкістю, і красою рухів, а також кмітливість, витримка, спритність, вигадка і сила волі.

Лічилкатісно пов’язана з народною грою. Завдання лічилки в тому, щоб допомогти підготувати і організувати гру, розподілити ролі, встановити чергу для початку гри. Лічилка – римований вірш, що складається здебільшого з придуманих слів і співзвучностей з підкреслено суворим дотриманням ритму.

Хороводи.  Здавна були улюбленим розвагою молоді на Русі. Водити хороводи починали навесні, коли ставало тепло і земля вкривалася першою травою. У хороводі сплелися воєдино танець, гра, спів. У хороводних піснях яскраво розкриваються моральні й естетичні ідеали молоді – наших предків (молодець шукає «привітну наречену», «і пряху, і ткаху, і в будинок домовницу»).

Російська народна пісня пропонує дитині велике коло поетичних асоціацій. Біла береза, шумлива на вітрі, розлилася весняна вода, біла лебідонька… Всі ці образи стають основою поетичного погляду на світ, пройнятої любов’ю до рідної природи, рідної мови, Батьківщині.

Казки. Важко собі уявити світ дитини без казок: «дитинство» і «казка» – поняття невіддільні… Казка – це особлива фольклорна форма, заснована на парадоксальному поєднанні реального і фантастичного. Вона здавна становить елемент народної педагогіки. У казковому епосі розрізняють такі жанрові різновиди: казки про тварин, казки на побутові теми, чарівні казки.

Всі казки стверджують дитини в правильних стосунках до світу. У кожній казці міститься мораль, необхідна дитині: він повинен визначати своє місце в житті, опановувати морально – етичні норми поведінки в суспільстві. Сюжет казок розгортається стрімко, а щасливий кінець казки відповідає життєрадісному світовідчуванню дитини. Важлива особливість казок полягає в тому, що їх герої завжди, при будь-яких обставин залишаються вірними своїм характерам. Таким чином, у казці укладена та необхідна простота людських відносин, яка повинна бути засвоєна дитиною перш, ніж він навчиться розуміти складність інших справ і вчинків.

Вивчення мови свого народу, оволодіння всім багатством фольклору – один з найважливіших магістральних шляхів духовного відродження Росії (2, стор.47-63).

Але крім цього дошкільнят необхідно знайомити і з творчістю інших народів (казками, пісеньками, прислів’ями, іграми тощо). У фольклорних творах повинні знайти відображення як специфічні риси національного мистецтва, так і спільні з творчістю інших народів. Для цього необхідно підбирати казки, прислів’я, приказки, найбільш яскраво відображають особливості змісту (побуту, звичаїв, моральних принципів, традицій) та форми (композиція, виразні засоби і ін) Таким чином, діти будуть долучатися до культури не тільки свого народу, а також до культури інших народностей. (21, стор.15,16)

Дуже рано діти навчаються на вулиці біля своїх однолітків різних закличкам (від слова закликати – «звати, просити, запрошувати, звертатися»). Це звернення до сонця, веселки, дощу, птахам.

Від дорослих у дитячий побут перейшли і усні примовки.  Це короткі, зазвичай віршовані звернення до тваринам і птахам, сонечка, бджолам; до мишці з проханням замінити старий, що випав зуб новим, міцним; до яструб, щоб не кружляв над будинком, не видивлявся курчат. Це і питання зозулі: «Скільки мені жити?» Зозуля кує, а діти вважають.

Не менш древни, ніж календарний дитячий фольклор, ігрові приспіви та ігрові вироки.  Ними або починають гру, або пов’язують частини ігрового дії. Вони можуть виконувати і роль кінцівок у грі. Ігрові вироки можуть також містити умови» гри, визначати наслідки при порушенні цих умов.

 Ознайомлення з видами усної народної творчості у різних вікових групах.

У роботі з дітьми педагог широко використовує малі фольклорні форми. Доречно прочитані потешка, загадка, лічилка поліпшують настрій дітей, викликають посмішку, розвивають інтерес до культурно-гігієнічних навичок. Вихователь проводить і спеціальні заняття, що знайомлять дітей з творами фольклору. Малюки дуже люблять народні ігри під пісенний супровід Коровай», «Гуси-лебеді», «Сорока-білобока» тощо). Знайомлять дітей з першими казками («Курочка-Ряба», «Ріпка», «Колобок» тощо).

В середній групі вихователь продовжує ознайомлювати дітей з творами російської народної творчості, і, насамперед, з казками (російські народні: «Лисичка з скалочкой», «Жихарка», «Гуси-лебеді» та ін., українська казка «Рукавичка» тощо). Знайомлять дітей з народною творчістю на заняттях, де пояснюють, чому казка називається народною, на вечорах дозвілля, на спеціальних святкових ранках, де основними учасниками є старші дошкільнята, але діти п’ятого року життя також можуть читати віршики, водити хороводи, співати пісні.

У старшій групі вихователь планує заняття, спеціально присвячені російській народній творчості. Крім цього знайомство з фольклором доцільно проводити поза занять: – у вечірній час, на прогулянці в лісі або на галявині хлопці сідають навколо педагога, і він розповідає їм казку, загадує загадки, разом з дітьми співає народні пісні. Дуже цікаво проходять вільні драматизації народних пісень. У старшій групі хлопці вперше знайомляться з прислів’ями і приказками. Вихователь розповідає, що народ створив короткі влучні вислови, які висміюють лінивство, вихваляють сміливість, скромність, працьовитість; пояснює, коли доречно використовувати приказки і прислів’я. Ознайомлення дітей з прислів’ями може бути частиною заняття з ознайомлення з оточуючим або розвитку мовлення. У старшій групі хлопців починають знайомити з усною народною творчістю не тільки російської, але й інших народів. Діти дізнаються, що добре знайома їм казка «Рукавичка» – українська, «Легкий хліб» – білоруська, а весела пісенька «Де ночує сонце?» створена у Вірменії.

З творами фольклору діти підготовчої групи знайомляться в основному поза занять. Особливе місце приділяється знайомству з приказками і прислів’ями. Вихователь вже не тільки пояснює їх зміст, прихований зміст, можливі варіанти використання, але і вчить правильно й доречно використовувати ту чи іншу приказку. У підготовчій групі дітей продовжують знайомити з народною піснею, з більш серйозними, глибокими за змістом творами національного епосу (легендами, билинами, сказами) не тільки російського народу, а й народів інших національностей. Особливу роль відіграє бесіда педагога, передує читання або розповідання, – вона підводить дошкільнят до розуміння ідейного змісту твору (17, стр.115-124).

Таким чином, використання різних видів усного народної творчості в комплексі з іншими виховними засобами сприяє збагаченню словника, розвитку мовленнєвої активності дітей дошкільного віку, а також формування гармонійно розвиненої, активної особистості, яка поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту. Працюючи з дітьми, педагогу треба пам’ятати, що враження дитинства глибокі і неизгладимы в пам’яті дорослої людини. Вони утворюють фундамент для розвитку його моральних почуттів, свідомості і подальшого прояву їх у суспільно корисній та творчій діяльності.

Методика ознайомлення з усною народною творчістю.

Традиційно прийнято виділяти дві форми організації роботи з фольклором у дитячому садку:

1. Читання і розповідання на заняттях:

– одного твору;

– кількох творів, об’єднаних єдиною тематикою або єдністю образів (дві казки про лисичку);

– об’єднання творів, що належать до різних видів мистецтв;

– читання і розповідання з використанням наочного матеріалу (з іграшками, різними видами театру, діафільмами, кінофільмами);

– читання як частина заняття з розвитку мовлення або ознайомлення з навколишнім.

2. Використання поза занять, у різних видах діяльності (розповідання поза занять, куточок книги, вечори казок, фольклорні свята, міні-музеї казок тощо).

3. Методика ознайомлення з фольклором на заняттях.

Головне, що повинен врахувати вихователь при ознайомленні дітей з різними фольклорними жанрами, – необхідність привнести елементи артистичності, індивідуальності у виконанні народних творів. Тоді заняття будуть проходити як яскраве спілкування з дитиною, на очах якого розігрується барвисте дійство.

При ознайомленні з малими фольклорними жанрами вихователю слід звернути увагу на наступне:

  1. Можна використовувати предмети народно-прикладного мистецтва та російські народні музичні інструменти.
  1. Використання потішок, приказок і т.д. тільки тоді забезпечує систематичний підхід до ознайомлення з навколишнім світом, коли їх зміст орієнтовано на людину, види його діяльності та конкретні дії (умивання, одягання, танці і т.д.). Вони повинні якомога частіше звучати в мові педагога.
  1. Необхідно широко використовувати наочний матеріал (чим молодша дитина, тим частіше він використовується: іграшки, картинки, посібники тощо), за допомогою яких створюється розгорнута картина дій та їх результату. Показ може бути фрагментарним або повним. Інсценізація твору за допомогою наочних засобів допомагає домогтися найкращого розуміння змісту. Під час читання твору роблять динамічний акцент на фрагментах тексту («масляна голівонька» – приводять в рух саме цю частину іграшки тощо).
  1. В ході інсценування і прослуховування тексту слід заохочувати і стимулювати дієву участь дитини: поклич півника і т.д.
  1. Емоційним викладом твору потрібно спонукати дітей до пізнавальної діяльності: сюрпризность появи, інтонаційна виразність мовлення. Потрібно звернути увагу дитини на те, що один і той же персонаж може бути різним у різних творах.
  1. Важливо стежити, щоб дитина не втратив нитку розуміння твору в цілому.
  1. Обов’язкове правило – неодноразове повне прочитання твору. Кожне повторення повинне бути не менш захоплюючим процесом, ніж перше знайомство.

8.Повторение твори в дещо зміненій формі. Менше уваги педагог повинен приділити ознайомчої частини і більше – можливості засвоїти, запам’ятати і відтворити текст (2, стор.64-66).

Методика ознайомлення з прислів’ями і приказками.  Вихователь повинен стежити за умілістю і правильністю вживання прислів’їв і приказок як у своїй промові, так і в мовленні дітей. Щоб домогтися правильного розуміння дітьми узагальненого значення цих видів малих фольклорних форм, необхідно всю роботу проводити в два етапи:

  1. Спочатку прислів’я або приказка дається поза контекстом – для того щоб з’ясувати, чи розуміє дитина зміст та значення її, знає, коли її слід вживати.
  1. Потім прислів’я або приказка пропонується в контексті невеликого оповідання. Можна перевірити розуміння узагальненого значення прислів’їв і приказок, запропонувавши дітям завдання: придумати казку, розповідь, мовленнєву ситуацію, де один з героїв міг би доречно використовувати дану прислів’я або приказку. Коли у дітей накопичитися деякий запас прислів’їв та приказок, можна запропонувати їм підібрати прислів’я, відповідні змісту й ідеї певної казки (2, стр.66-67).

Методика ознайомлення з казками:

  1. Казку дитині треба розповідати, а не читати. І розповідати неодноразово. Необхідно художньо, артистично відтворити образи персонажів, передати і моральну спрямованість, і гостроту ситуації, і своє ставлення до подій.
  1. Для того, щоб діти слухали казку уважно, треба їх підготувати до цього. Можна використовувати наступні прийоми:

– показати казку з допомогою іграшок (настільний театр);

– використовувати приповідку, причому нову казку краще почати знайомої приказкою, а вже почуту казку – примовкою нової, цікавої. (2, ст.67-68).

  1. Алексєєва М. М., Яшина в. І. пропонують використовувати словесні методичні прийоми в поєднанні з наочними:

– бесіди після ознайомлення з казкою, що допомагають визначити жанр, основний зміст, засоби художньої виразності;

– вибіркове читання на прохання дітей;

– розглядання ілюстрацій, книг;

– перегляд діафільмів, кінофільмів після знайомства з текстом;

– прослуховування запису казки виконання майстрами художнього слова (1, стр.347-357);

  1. При розповіді казки рекомендується використовувати моделювання. Заміщеними об’єктами стають герої казок, а також предмети, з якими вони діють. Набір заступників (різних гуртків) виготовляє і пропонує дитині дорослий. Від дитини потрібно вибрати гуртки, щоб відразу було зрозуміло, який гурток, наприклад крокодил, а який сонечко. Коли процес вибору заступників освоєний, можна переходити до розігрування простих сюжетів. В залежності від того, наскільки дитина опанував моделюванням, змінюється повнота розігруваного сюжету (9, стор.28).
  1. Закінчувати казку можна відомими кінцівками: «Тут і казці кінець, а хто слухав – молодець», мета їх використання – дати дитині зрозуміти, що казка закінчилася, і відвернути його від фантастичного. Кінцівками можуть служити й відповідні до змісту казки прислів’я, це закріпить враження про почуте і навчить дитину до місця вживати образні народні вирази (2, стор.68).
  1. Р. Халікова розкрила своєрідність прийомів впливають на моральне, патріотичне, інтернаціональне виховання дошкільників в процесі ознайомлення з фольклором:

– образне сприйняття прислів’їв, казок поглиблюється, якщо одночасно іде ознайомлення дітей з декоративними виробами народного побуту, національним костюмом російського народу і людей інших національностей.

– включення в бесіду по казкам питань, відповіді на які потребують акцентування на моральних якостях героя.

– використання методу порівняння національних фольклорних творів, що дає можливість не тільки формувати певні уявлення про характерні національні особливості усної творчості, але й виховувати глибокий інтерес до аналізу цих особливостей, розуміння цінності фольклору кожного народу; дітей варто підводити до розуміння того, що різні народи в казках однаково оцінюють вчинки персонажів.

– використання методу порівняння сучасного життя із зображеною в казках.

  1. Необхідно після занять створити умови для різноманітної творчої діяльності дітей, що відображає враження, отримані від сприйняття фольклорних творів: придумування казок, загадок, малювання на теми улюблених казок, їх драматизація (21, стр.16-17).

Методика ознайомлення з загадками:

  1. На початковому етапі вчити дітей сприймати образний зміст загадок, пояснювати їх.
  1. Потім звернути увагу на соковита, колоритна мова загадки, формувати вміння розуміти доцільність використання виразно-зображальних засобів. Для цього можна запропонувати дітям для порівняння дві загадки, запитати яка з них двох їм більше сподобалася і чому. Запропонувати підібрати означення до слова, яке позначає відгадку.
  1. Пізніше, коли діти засвоять жанрові особливості метафоричних загадок, педагог пропонує їм самим придумувати загадки про предмети, явища дійсності (4, стор.18).

Методика роботи з фольклором при організації різних видів діяльності

В дошкільному дитинстві, як відомо провідний вид діяльності – гра, в якій розвиваються всі пізнавальні процеси. Фольклор широко використовується в іграх-драматизациях.  Драматизуючи пісеньку, потешку, а в подальшому і казку, дитина користується їхньою мовою. Те, що спочатку він тільки чув, стає його власним надбанням. Саме тут дитина переймається «гармонією російського слова», про що говорив Бєлінський. Дитина пов’язує слово з дією, з образом. Саме тому потрібно заохочувати драматизацию творів усної народної творчості дітьми, зробити її звичайним явищем в житті дитячого садка, приохотить до цього всіх дітей. (18, стор.83.).

Технологія використання казки в іграх-драматизациях:

1 етап – знайомство з казкою (розповідання, бесіди, перегляд діафільмів, відеозаписів, розгляд картин та ілюстрацій);

2 етап – знання повинні бути емоційно сприйняті дитиною, тому обов’язкове зворотній емоційний зв’язок (переказ, настільний театр, рухливі та дидактичні ігри з персонажами казок тощо);

3 етап – відображення емоційного ставлення дитини до досліджуваного об’єкту в художній діяльності;

4 етап – підготовка до самостійного розігрування сюжету, підготовка необхідної середовища для творчої гри, розігрування сюжету казки.

Усна народна творчість можна використовувати в усіх формах роботи з фізичного виховання :

рухово-творчі заняття, засновані на одному з видів усної народної творчості; сюжетні фізкультурні заняття з “вкрапленням”, “вплітанням” елементів казки (проводяться у формі “рухового” розповіді);

театралізовані фізкультурні заняття з використанням імітаційних, мімічних і пантомимических вправ, інсценувань та ігор-драматизаций; музично-ритмічні заняття, засновані на народних танцях і танцях, іграх і хороводах, з використанням народних пісень і мелодій;

ігрові фізкультурні заняття (використовуються народні ігри та ігри з казковими героями);

інтегровані фізкультурні заняття, що поєднують фольклор і фізичні вправи .

Під час організації рухової діяльності дітей необхідно використовувати народні ігри, які впливають не тільки на фізичний розвиток дітей, але й за словами Е.А. Покровського: «…дитячі рухливі ігри, взяті зі скарбниці народних ігор, що відповідають національним особливостям, виконують завдання національного виховання» (19, стор 210).

Основною умовою успішного впровадження народних рухливих ігор в життя дошкільнят завжди було і залишається глибоке знання і вільне володіння великим ігровим репертуаром, а також методикою педагогічного керівництва. В основному вона не відрізняється від методики інших рухливих ігор, але можна виділити деякі особливості характерні для організації та проведення народної гри:

– Пояснюючи нову народну гру, в якій є зачин (лічилка, певалка, жеребкування), дорослому не слід попередньо розучувати з дітьми текст, його бажано ввести в хід гри несподівано. Такий прийом доставить дітям велике задоволення і позбавить їх від нудного трафаретного знайомства з ігровим елементом. Хлопці, вслухаючись у ритмічне поєднання слів, при повторенні легко запам’ятовують зачин.

– При пояснення сюжетної народної гри вихователь попередньо розповідає про життя того народу, на чию гру їм належить грати, показує ілюстрації, предмети побуту і мистецтва, зацікавлює національними звичаями, фольклором .

Особливу роль у залученні дитини до народної культури відіграють фольклорні свята як засіб вираження національного характеру, яскрава форма відпочинку дорослих (педагогів та батьків) і дітей, об’єднаних спільними діями, спільним переживанням. Народні свята завжди пов’язані з грою, тому і зміст свят в дитячому садку включаються різноманітні народні рухливі ігри, а розучені з дітьми примовки, лічилки, скоромовки роблять процес гри більш цікавим і змістовним. Діти старшого дошкільного віку співають російські народні ліричні пісні та коломийки, демонструючи, як у цих видах словесно-музичного мистецтва позначилася життя людини, його прикрості і радості. Жоден фольклорне свято не обходиться, звичайно ж, без гри на російських народних музичних інструментах, виконання під їх акомпанемент пісень, танців. Широко використовуються і сценки, ляльковий театр за народним пісеньки, потешкам, казок. Основною відмінністю народних драматичних дійств (ігри, хороводи, сценки) є поєднання слова, наспіву, виконання, яке супроводжується відповідними жестами й мімікою. Велика увага повинна бути приділена костюмировке, використання декорацій (9, с.6-8).

Таким чином, використання фольклору в процесі організації різних видів дитячої діяльності, застосування різних методів ознайомлення з усною народною творчістю російського та інших народів викликає стійкий інтерес до фольклору, сприяє розвитку мовної активності у дітей дошкільного віку.

Аналіз роботи з ознайомлення з усною народною творчістю дітей молодшого віку.

Робота проводилася з дітьми першої молодшої групи МДОУ дитячий садок №5 р. Ворсма Павловського району.

Коло читання в даному віці складають головним чином твори російського фольклору: коломийки, потешки, пісеньки, ігри, загадки, казки. Ці твори найкращим чином відповідають потребам молодшого дошкільника, так як поєднують в собі слово, ритміку, інтонації, мелодію і руху. Твори усної народної творчості є першими художніми творами, які чує дитина. Тому в період адаптації дітей до нових умов дитячого садка знайомимо дітей в основному з ними.

Виховно-освітній процес в ДНЗ будуємо у відповідності з програмою «Дитинство». Основна задача, яку ми ставимо при ознайомленні дітей з фольклором – відкрити дитині світ словесного мистецтва, виховати інтерес та любов до усної народної творчості, уміння слухати і розуміти, емоційно відгукуватися на уявні події, «сприяти» і співпереживати героям, тобто закласти основу літературного розвитку дітей. Здійснення цього завдання пов’язане з вихованням у дітей здібностей і умінь естетично сприймати твори усної народної творчості, з розвитком їх художньо – мовленнєвої діяльності.

Знайомство дітей з фольклором, а потім і закріплення відбувається через різні форми організованої діяльності дітей, спільну діяльність дітей і дорослих поза занять, роботу з батьками.

В першій молодшій групі щодня плануються 2 заняття по підгрупах: перше – вранці, другу – ввечері.

На заняттях «Дитяча художня література» знайомимо дітей з творами усної народної творчості. Основне завдання – формувати вміння слухати розповідання або читання дорослого; запам’ятовувати і впізнавати знайоме твір при повторному слуханні; впізнавати героїв в ілюстраціях, іграшках; запам’ятовувати тексти фольклорних творів.

На заняттях по ознайомленню з соціальним і природним світом також знайомимо з творами усної народної творчості або закріплюємо їх зміст. Основне завдання – за допомогою фольклору розвивати мовлення дітей, викликати інтерес, емоційну чуйність до об’єктів і явищ соціального і природного світу; запам’ятовувати й згадувати твори усної народної творчості.

На заняттях по мовному розвитку ми закріплюємо знайомі потішки, казки і т.д. Основне завдання – розвивати у дітей уміння передавати словом, діями, жестом зміст творів, підхоплюючи слова й рядки знайомих творів (1 квартал), а в подальшому (2 і 3 квартал) читати напам’ять деякі з них.

Закріплення фольклорного матеріалу відбувається і на інших заняттях, у культурно – дозвіллєвих заходах. Тут основне завдання – розвиток у дітей інтересу і бажання займатися образотворчої, руховій, музичній діяльністю з допомогою фольклору; закріплювати знання знайомих творів усної народної творчості.

При організації фізкультурних занять широко використовуємо зміст знайомих дітям потішок, пісеньок, казок. Такі сюжетні заняття дуже цікаві дітям, рухова активність дітей збільшується. Малюки дуже люблять пальчикові, рухливі народні ігри під пісенний супровід. Їх ми проводимо під час прогулянок, у вечірній та ранковий час. Діти не тільки рухаються, але і намагаються промовляти знайомі слова, якими супроводжуються гри.

Вже в цьому віці ми намагаємося використовувати елементи інсценування казок, потішок. Слухаючи текст, виголошувану вихователем, діти самостійно відтворюють відповідні ігрові дії зайчика, котика, ведмедики і т.д.

При плануванні ми намагаємося узгоджувати зміст різних розділів програми, домагатися їх інтеграції – взаємозв’язку і взаємодоповнення. У цьому допомагають твори усної народної творчості. У зв’язку з характерною для малюків пристрастю до незліченної повторення, «відпрацювання» одного і того ж тексту, виникає необхідність щодня створювати умови для зустрічі дітей із знайомими творами в різних побутових ситуаціях (умивання, одягання тощо), спільної діяльності дорослих і дітей поза занять (спостереження; ігрові, практичні, проблемні ситуації; різні види ігор; розглядання книг, ілюстрацій, альбомів тощо). Особливу роль відіграє узгодженість цієї діяльності в дитячому садку і сім’ї.

При такому підході єдине освітнє зміст, повторюючись, в різних формах і видах діяльності краще усвідомлюється і засвоюється дітьми.

Інтеграції всіх форм і видів дитячої діяльності, реалізації даного підходу допомагає і тематичне планування змісту освітнього процесу. Тема планується на 1 – 2 тижні, відображається у змісті занять, запланованих, освітніх і виховних ситуацій; в іграх; спостереження; музики, спілкування вихователя з дітьми, роботи з сім’єю.

При ознайомленні дітей з усною народною творчістю ми використовували різноманітні методи і прийоми. При початковому знайомстві з творами: розглядання іграшок, ілюстрацій, картинок по змісту, читання з опорою на наочність, ігрові та проблемні ситуації, дидактичні ігри, пов’язані з утриманням, повторне читання, питання.

При повторенні використовуємо ті ж прийоми і той самий наочний матеріал, що і при першому читанні; читаємо твори, не вдаючись до наочності; використовуємо додатковий наочний матеріал, імітації; вставляємо в текст ім’я дитини. Повторення на одному занятті двох – трьох віршованих текстів приносить дітям радість, створює позитивно – емоційний настрій.

Висновок – систематичне і планомірне ознайомлення з фольклором у першій молодшій групі є передумовою повноцінного оволодіння дитиною рідною мовою, створює фундамент для формування на наступному етапі життя дитини в дошкільному дитинстві – естетичного сприйняття художньої літератури; фундамент психофізичного благополуччя, яке визначається успішністю загального розвитку і фундамент пізнавальної діяльності. Фольклор – це один із дієвих і яскравих засобів, що приховують величезні дидактичні й виховні можливості. Дуже важливо, щоб розпочата робота була продовжена надалі.

Педагогічні висновки.

В процесі виконання роботи ми розглянули роль усної народної творчості у розвиток промови дошкільнят, у справі виховання людини, його особистості. Перед дитячим садом стоїть захоплююча завдання – закласти в дітях насіння любові і поваги до фольклору. При знайомстві дитини з прекрасним світом народної творчості, ми відкриваємо для нього життя суспільства і навколишнього його природи. Велику роль відіграє усна народна творчість в патріотичному та інтернаціональному вихованні, у вихованні любові до Батьківщини, до її великого народу та інтересу до людей інших національностей. Фольклор дає дитині прекрасні зразки російської мови: виразний, влучний мова прислів’їв, приказок, народних казок про тварин, насичений казкової «обрядовістю» мову російських народних чарівних казок. Усна народна творчість чинить активізуючу дію на:

– мовленнєвої звуковий потік, дитина виділяє мова з усіх інших сигналів, що надає їй перевагу, виділяючи з шумів і музичних звуків;

– активізуючу звуковий вплив за допомогою повторюваних фонем і звукосполучень, звукоподражаний, як би запрограмованих в самому тексті фольклорних форм.

Образність народного фольклору дозволяє донести до свідомості дошкільнят у лаконічній формі велике значеннєве зміст. В цьому полягає особлива цінність художнього слова як засобу пізнання навколишнього світу, мовленнєвого розвитку дітей.

Засобами усної народної творчості у дітей виховується активне ставлення до навколишнього світу, бажання застосовувати різні жанри фольклору в повсякденному житті.

Твори народної творчості завжди були близькі природі дитини. Простота цих творів, багаторазова повторюваність елементів, легкість запам’ятовування, можливість обігравання і самостійної участі приваблюють дітей, і вони з задоволенням використовують їх у своїй діяльності. Тому педагоги повинні знайомити дітей у кожній віковій групі з творами усної народної творчості у відповідності з «Програмою», забезпечити засвоєння дитиною змісту і правильне розуміння. Слухаючи потешку, казку чи пісеньку, дитина повинен не тільки засвоїти зміст, але і пережити почуття, настрої героїв, звернути увагу на значеннєву сторону слова, його вимову.

Що ж потрібно зробити, щоб усна народна творчість стала дієвим чинником особистісного розвитку дитини?

  1. Ефективність навчання дошкільнят на ідеях народної педагогіки залежить від уваги вихователя, фахівців ДНЗ, батьків до фольклору, від уміння педагогів грамотно вибудувати педагогічний процес, спрямований на повноцінне освоєння дітьми усної народної творчості. Починаючи з груп раннього віку і до школи дітей необхідно знайомити з фольклорними творами в процесі організації різних видів дитячої діяльності з допомогою різних методів і прийомів.
  1. Дуже важливо, щоб кожен педагог знав народні звичаї та обряди, національні традиції, був знавцем народних ігор, пісень, танців, казок.
  1. При плануванні роботи по залученню дошкільнят до витоків народної творчості необхідно:

– рівномірно розподілити фольклорний матеріал протягом навчального року;

– заздалегідь передбачити і обдумати методи і прийоми, що забезпечують максимальну активність дітей на заняттях і у вільний від занять час, їх творчу самореалізацію;

– своєчасно закріпити досліджуваний матеріал, уникнути поспіху, перевантаження дітей;

– ясніше бачити намічену мета, яка поставлена у відповідності з віком дітей.

  1. Важливо, щоб заняття по ознайомленню з фольклором були незвичайні, цікаві дітям, щоб на них панував дух народності.
  1. У процесі ознайомлення з фольклором дуже важлива реалізація виховних завдань, підтримання емоційного настрою.

Все це допоможе дитині не тільки опанувати кращі зразки усної народної творчості, але і забезпечити його особистісний розвиток вже з раннього віку. Раннє і дошкільне дитинство – це тільки початок життєвого шляху. І нехай вже на самому початку цей шлях буде освітлений сонцем народної творчості.

Перспективами подальшої роботи вважаю продовження використання напрацьованого матеріалу для всебічного розвитку дітей дошкільного віку.

 

Comments are closed.