Home   Методична сторінка   Умови організації мовленнєвої діяльності в дошкільному навчанні за сучасними підходами

Умови організації мовленнєвої діяльності в дошкільному навчанні за сучасними підходами

Умови організації мовленнєвої діяльності в дошкільному навчанні за сучасними підходами посідають центральне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному освітньому закладі. Навчання зв’язному мовленню одночасно є і метою, і засобом практичного опанування мовою. Воно має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивно впливає на формування її важливих особистісних якостей таких, як комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв’язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, легко встановлює контакт із оточуючими, ініціює власні ідеї, бере участь у різних видах дитячої творчості.

В опануванні мовленням дитина йде від частини до цілого: від слова до зчеплення двох-трьох слів, далі до простої фрази, а пізніше — до складних речень.. Наслідком стає зв´язне мовлення, що складається з низки розгорнутих речень. Зв´язним називають таке мовлення, яке може бути зрозумілим на основі його власного предметного змісту (С.Л.Рубінштейн).

Сучасна лінгвістика та лінгводидактика розглядають поняття зв ´язиого мовлення у двох аспектах — як процес створення зв´язного висловлювання та як продукт мовлення (текст чи дискурс). Зв´язне мовлення визначається як єдине смислове та структурне ціле, що складається з тематично та логічно пов´язаних між собою відрізків і відбиває всі суттєві сторони свого предметного змісту (А.М.Богуш, Л.С.Виготський, М.І.Жинкін, І.О.Зимня, О.О.Леонтьєв). У створенні зв´язного мовленнєвого продукту науковці виокремлюють діяльнісний та особистісний компоненти. Перший — пов´язується з процесами народження і сприймання повідомлення, регуляції та контролю власної мовленнєвої діяльності. Другий — з тим, що в мовленні особа виявляє свою індивідуальність — характер, темперамент, рівень загальної культури.

Наслідком зв´язного мовлення є текст — словесне виражений продукт мовленнєво-розумової діяльності людини, якому властива завершеність, структурна цілісність, визначена цілеспрямованість та прагматична настанова (Н.О.Головань, Л.О.Варзацька, В.Я.Мельни-чайко, М.І.Пентилюк).

Ураховуючи, що діти дошкільного віку оволодівають лише усним мовленням (елементи писемного воно здобувають тільки, коли свідомо, довільно надиктовують дорослому певний зміст, дбаючи про його відповідне оформлення), лінгводидакти з недавнього часу послуговуються терміном «дискурс», який характеризує продукт саме усного мовлення. Науковці визначають дискурс як зв´язний текст у поєднанні з екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними, психологічними тощо) чинниками, тобто текст, узятий у процесуальному контексті (О.С.Мельничук).

Зв´язне мовлення виконує низку важливих функцій, головною з-поміж яких є комунікативна, що реалізується в двох основних формах — діалозі та монолозі. Кожна з цих форм має свої специфічні особливості, які визначають зміст і характер методики їх формування. Лінгвістика протиставляє діалогічне та монологічне мовлення, виходячи з їхньої різної комунікативної спрямованості, лінгвістичної та психологічної природи.

Діалог — форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються репліками-висловлюваннями (С.Я.Єрмоленко). По суті, діалог є чергуванням слухання та промовляння здебільшого невеличких, неповних, еліптичних речень простої будови, якими обмінюються співрозмовники.

Діалог, як правило, відбувається а певній ситуації та супроводжується активною й виразною інтонацією, мімікою, жестами. Співрозмовникам знайомий спільний предмет розмови, тому думки та судження стислі, неповні, іноді фрагментарні. До лінгвістичних характеристик діалогу належать також переважне застосування розмовної лексики та фразеології, обривчастіть, недомовленість, скороченість, наявність простих та складних безсполучникових речень, імпровізаційний, реактивний характер висловлювань. Типовим для діалогічного мовлення є активне застосування шаблонів, кліше, мовленнєвих стереотипів, сталих формул спілкування (Л.П.Якубинський). Зв´язність як характеристика будь-якого тексту також властива діалогу, тільки, як зазначав відомий психолінгвіст О.О.Леонтьєв, зв´язність у діалозі встановлюється кількома співрозмовниками.

Монолог мовлення однієї людини, яке не передбачає миттєвого, безпосереднього відгуку слухачів, проте орієнтоване на сприймання його іншими людьми. Саме ця орієнтація на слухача вимагає зрозумілості та змістовності мовлення, адже Інформація, яку хоче висловити промовець, не відома іншим.

До лінгвістичних характеристик монологу належать: застосування переважно літературної лексики; розгорнутість висловлювання; використання ускладнених синтаксичних конструкцій; прагнення до чіткого граматичного оформлення зв´язності на основі розгортання системи елементів зв´язку; певна завершеність. Промовець зазвичай теж використовує позамовні та інтонаційні засоби виразності, проте, на відміну від діалогу, вони відіграють другорядну роль, монолог є менш емоційним.

Монолог і мотиваційне відрізняється від діалогу, який стимулюється внутрішніми та зовнішніми мотивами (самою ситуацією спілкування, репліками співрозмовника). До монологу ж людину спонукають передусім внутрішні мотиви (стан, настрій, бажання, наміри), і вона сама обирає, про що і за допомогою яких засобів говоритиме.

Монолог як основний засіб логічно та послідовно організованого повідомлення є більш усвідомленим та довільним за діалог. Монологічне мовлення вимагає більш тривалої внутрішньої підготовки, попереднього обдумування, зосередження на головному, передбачає вміння вибірково користуватися доречними в кожному разі мовними засобами. Монологічне мовлення вбирає всі досягнення дитини в оволодінні рідною мовою, його звуковою формою, лексичним складом, граматичною будовою.

Отже, монологічне є складнішим, довільнішим, організованішим видом мовлення і тому вимагає спеціального навчання (О.О.Леонтьєв, Л.В.Щерба). Вчені, наголошуючи на первинності діалогу, доводять, що монолог народжується з діалогу (О.С.Ушакова).

Психологічну природу зв´язного мовлення, її механізми та становлення аналізували багато вчених (С.Л.Рубінштейн, Д.Б.Ельконін, М.І.Жинкін, О.О.Леонтьєв), які в розкритті основ мовленнєвого висловлювання на перший план висувають мотивацію, розглядаючи її як імпульс для всього мовотворення. Предмет та мета висловлювання визначають його логічну послідовність та синтаксичне оформлення. Значущим виявляється механізм, що регулює відбір слів для побудови зв´язного висловлювання. Відбір слів регулюється певною системою правил, тобто він має підпорядковуватися загальним закономірностям побудови тексту.

У визначенні шляхів формування дитячого мовлення лінгводидакти акцентують увагу на творчому характері засвоєння дітьми рідної мови. Побудова монологічного висловлювання вимагає від мовця творчості, уміння продумати зміст, правильності його словесного оформлення. У зв´язному мовленні видно усвідомлення дитиною мовленнєвої дії. У процесі створення мовленнєвого висловлювання науковці виокремлюють внутрішнє програмування та зовнішньомовленнєву діяльність, у процесі якої мовець спирається на певну внутрішню схему, синтаксичну модель, що дає йому змогу будувати висловлювання належної якості. Це пояснює важливість виокремлення завдання, спрямованого на формування таких якостей самостійного зв´язного висловлювання, як цільність, змістовність, логічна послідовність, образність, креатив-ність. Потрібно цілеспрямовано розвивати означені якості зв´язного висловлювання.

Аналізуючи дитяче мовлення, дослідники доходять висновку, що мовлення може бути ситуативним, тобто пов´язаним із конкретною ситуацією, але, яке не відтворює у словесних формах зв´язного смислового цілого та контекстним, зміст якого зрозумілий із самого контексту висловлювання. Якщо в ситуативному мовленні мовець активно застосовує міміку, жести, вказівні займенники, вигуки, то контекстне мовлення вимагає побудування висловлювання без урахування конкретної ситуації, з опорою лише на мовні засоби. Ситуативність дитячого мовлення особливо на початкових етапах пояснюється наочно-образним характером мислення дітей та домінуванням емоційного ставлення до предмета висловлювання. Усталенимє погляд на особливості формування зв´язного мовлення, за яким ситуативне мовлення пов´язується з діалогічним, а контекстне — з монологічним і загалом з певним віковим періодом. Так, за даними психологів, перехід від зовнішнього мовлення до внутрішнього, від ситуативного до контекстного відбувається в дітей чотирьох-п´яти років (Д.Б.Ельконін, Г. О. Люблінська). Проте, як стверджує Г.М.Лену шина, ситуативність мовлення не обов´язково пов´язана з віком дітей, навіть у найменших дошкільнят у певних умовах виникає й виявляється контекстне мовлення. До таких умов Г.М.Ленушина зарахувала характер спілкування, зміст мовлення, індивідуальні особливості дитини. Ототожнення ситуативного мовлення з діалогом, а контекстного — з монологом теж є помилковим, оскільки в низці сучасних досліджень наводиться чимало прикладів ситуативності монологічного мовлення (Н.В.Гавриш, С.В.Ласунова, Л.Г.Шадріна).

 

Розвиток зв´язного мовлення в дошкільному віці відбувається паралельно з формуванням розумової діяльності, збагаченням життєвого, емоційного та мовленнєвого досвіду, ускладненням форм спілкування. Дошкільному періоду, в якому відбувається становлення форм зв´язного мовлення, передує підготовчий етап, пов´язаний із раннім дитинством. Безпосередньо-емоційне спілкування дорослого з немовлям поступово змінюється з однобічного на взаємне емоційно-мовленнєве. З формуванням розуміння мовлення дорослого малюк навчається відповідати на мовленнєві стимули оточуючих жестами, мімікою, рухами, пізніше окремими звуками та звукосполученнями. Усе це має величезне значення для розвитку мовленнєвого спілкування, адже зароджується навмисність голосових реакцій, їхня спрямованість на іншу людину, формується мовленнєвий слух, довільність промовляння звуків (С.Л.Рубінштейн, Ф.О.СохІн).

Поступово основною стає ситуативно-ділова форма спілкування дитини з дорослим, яка співіснує з емоційним ситуативно-особистіс-ним. На третьому році життя зароджується позаситуативно-пізнавальне спілкування з дорослим. Спілкування з ровесниками переважно безпосередньо-емоційним

У другій половині третього року життя науковці відзначають наявність «якісного стрибка». Саме в цей період спостерігаються перші випадки мовленнєвих висловлювань, які свідчать про те, що мовлення малюка вже може бути позаситуативним та позаконтекстним (М.М.Кольцова). Великий інтерес у цьому плані становлять дослідження латвійського вченого А.А.Рузгене, який вивчає особливості ініціативного мовлення дітей третього року життя, можливість його активації, способи та умови стимуляції. Автор доводить, що ініціативне мовлення активізує ситуація, зокрема, поява нового, невідомого; демонстрація предметів та явищ з досвіду дитини, представлених по-новому; динамічність оточення, зміни в довкіллі. Найефективнішими, на її думку, виявляються ігри-драматизації та практичні дії з іграшками.

Можливості навчання дітей уже на другому та на третьому роках життя елементам зв´язного мовлення доводять також дослідження, проведенів Берліні під керівництвом професора Х.Христенса. Науковці застосовували послідовно три форми розповідання: за сценічним зображенням, за картинками, переказ історій без наочного матеріалу. Ефективність використання означених способів навчання підтвердило значні потенційні можливості молодшого дошкільного віку щодо оволодіння зв´язним мовлення.

Російська дослідниця Л.Г.Шадріна, яка вивчала особливості розвитку зв´язного мовлення дітей молодшого дошкільного віку, відзначає перевагу ситуативного мовлення, проте говорить, що починає розвиватися й контекстне мовлення. У спілкуванні з дорослими малюки користуються простими реченнями, на відміну від спілкування з ровесниками, яке характеризується більшою розгорнутістю, елементарною аргументацією, включенням інколи складносурядних та складнопідрядних речень. Для самостійних монологічних висловлювань малюків характерним є порушення логіки викладення, бідний словниковий запас. Проте діти здатні встановити елементарні залежності між смисловими частинами окремого речення або між реченнями. Про це свідчить той факт, що діти досить успішно орієнтуються на заданий дорослим зв´язок і правильно завершують речення в ситуації спільного мовлення; «Це… ведмедик. Він такий…великий. У нього є…лапи».

У середньому дошкільному віці значно впливає на розвиток зв´язного мовлення активізація словника, кількісний склад якого досягає в цей період 2,5 тисячі слів. Висловлювання дітей стають послідовнішими та розгорнутІшими, хоча структурно мовлення залишається ще недосконалим. У цьому віці інтенсивно розвивається контекстне мовлення, тобто мовлення, що зрозуміле само по собі. Однак діти відчувають труднощі в адекватному доборі слів, виборі теми, сюжету власного висловлювання, нерідко спостерігається порушення логіки, переважає формальний зв´язок між реченнями в тексті.

У середньому віці діти починають оволодівати вмінням складати переказ та розповідь, вони переказують знайомі казки, складають стислі розповіді за картинками, іграшками, проте потребують активної допомоги дорослого (А.А.Зрожевська).

Поряд з монологічним розвивається діалогічне мовлення. У подальшому ці форми співіснують та застосовуються залежно від умови спілкування. Діти 4—5 років активно включаються в розмову, можуть брати участь у колективній бесіді, проте вони ще не вміють правильно формулювати запитання, доповнювати та виправляти відповіді товаришів.

У дітей старшого дошкільного віку зв ´язне мовлення досягає досить високого рівня. У процесі спілкування діти можуть відповідати доситьточно, коротко або розгорнуто, залежно від ситуації, зрозуміло для оточуючих. Старші дошкільники здатні брати активну участь у бесіді, висловлювати доречні репліки, вчасно реагувати на чужі, формулювати запитання. Характер діалогу дітей певною мірою залежить від змісту їхньої спільної діяльності (Г.М.Ленушина, М.І.Лісіна).

Численні дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців (О.І.Коненко, СВЛасунова, Т.Г.Постоян, О.О.Смірнова, О.С. Ушаковата ін.) доводять, що на шостому році дошкільник може послідовно й чітко скласти описову та сюжетну розповідь на запропоновану тему, може висловлювати міркування, переконливо аргументувати доведення. У старших дошкільників активно розвивається мовленнєвотворча діяльність, яка за умови правильно організованого навчання сприяє розвитку початкових літературно-художніх здібностей дітей, стимулює та збагачує інші види дитячої творчості (Н.В.Гавриш, Н.П.Орланова). Наведемо приклад запису розповідей дітей на тему «Весела історія». Розповідь супроводжувалася малюванням.

Євген (6 р. 1 міс.): «Одного разу Ведмедик вирішив піти в гості до Зайчика. Він взяв велику і солодку моркву і пішов. А Заєць у цей час збирав моркву та капусту для святкового супу і тут почув:

— Зайчику, привіт! Як ти живеш?
Зайчик озирнувся та відповів:

— Привіт! Я тебе чекаю до святкового супу.
Ведмедик здивувався: —А яке сьогодні свято?

—Моє, — відповів Зайчик. — У мене сьогодні день народження.
Проходь, допоможи мені.

—Я тобі допоможу, тільки можна зробити суп з медом?

—Так, для друга все можна.

Ведмедик так зрадів, що навіть поцілував Зайчика. Суп вийшов смачний. Його назвали супчик «Дружбапський».

Олександра (5 р. 2 міс.): «У мене був день народження. Мені подарували подарунок у коробці. Мені було цікаво, що там, і я почала його відкривати. Раптом з коробки почувся якийсь шум. Я здивувалася: «Що це за «няв?» З коробки виліз (робить великі очі, допомагає собі жестами. рухами, розтягує слова, інтонаційно підкреслює здивованість) спочатку величезний пухнастий хвіст, а потім вилізли величезні кігті, а потім — великий рудий котяра. Він мені: «Няв!», а я йому: «Привіт, подарунок!». І він став зі мною жити — кіт Подарунок, Ми з ним затоваришували».

Як бачимо, ускладнюється синтаксична структура дитячих розповідей, збільшується кількість складносурядних та складнопідрядних речень, активно застосовується пряма мова, висловлювання стають виразними.

Особливості розвитку зв´язного мовлення на різних вікових етапах визначають характер педагогічних дій, спрямованих на формування дитячого мовлення.

 

Підготувала : вихователь Власенко С.М.

 

Comments are closed.